Я не можу гарантувати тобі, що у твоєму житті все буде добре. Проте обіцяю одне: буде цікаво!

неділя, 5 лютого 2012 р.

Про сміх

У якійсь із легенд говориться, що з першого сміху дитини народжується зірка. Вона швидко проштовхується крізь гази, озонові шари - до неба, щоб осісти на ньому, спокійно зітхнувши.



Сміх розсіює холод і незгоди. Малі діти вміщають у кількох секундах сміху все те добре, що назбиралось у юних душах. А ми?

Мені рідко хочеться всміхатись... Насправді рідко. Хоч приводи часто знаходяться. Так стверджує моя мама: "Ти маєш, де жити. Вчишся. Маєш батьків та родину. Друзів.", і починаю їй вірити. Аргументи залізні.
Проте сміх не бажає вилазити з глибини мого "я", і вперто там вичікує.

Коли зараз холод пробирається під шкіру, необхідно всміхатись. Кликати когось на каву та розмовляти про море та кохання, чайок... Про можливість звільнитись.


Зима стріляє снігом, наче пулями, – наосліп
У нас, необережних, замерзлих перехожих.
Десь, у серці, кучугур вже досить –
Зима пробралась й під шкіру – в тіло - схоже…



Напевно, посмішка можлива, коли немає стін між людьми? Коли простягаєш руку і відчуваєш тепло, а не метафізичні решітки...
Може, сміх - це частина довіри?

Я посміхаюсь поруч з друзями та рідними. А інші, якщо й вважають мене хмурою, то це, напевно, через те, що не помітили, що у кутиках очей блистять смішинки...
Довіряти - це від "вірити". Але ж... це складно комусь повірити?!

Немає коментарів:

Дописати коментар