Раніше мама відігравала не таку важливу роль для мене.
- Мамо, облиш! У мене поганий настрій.
- Мам, я ж вірш пишу. Потім поговоримо.
- Не буду пити ці ліки, мамо.
І ще безліч прикладів...
А потім раз, - і усе! Раптом почала усвідомлювати, що кількість вдихів-видихів не безкінечна, а серце не зроблене з гуми, яка витримує набагато більше навантажень... Отоді я почала цінувати.
Мамо, дякую, що я просто можу чути твоє дихання крізь плівку снів, і бачити посмішку. Доки ти є, - я дитина.
Мамо, ти займаєш таке величезне місце у серці,
Більше, ніж оці всі разом взяті люди.
Більше, ніж моря, книги, подорожі, хлопці,
І так завжди. Так безперервно буде…
Бо хто в мені вмістив зірки, думки, простОри?
Хто вперше полюбив і вперше зрозумів?
Уперше витирала сльози, привела до моря,
І слухала сюжети моїх снів
Ти, мамо. Після невдачі – валеріанку й воду,
І мовчки гладила рукою по щоці.
Ти, мамо, залишалась при незгодах,
А не кидала в спину камінці…
Немає коментарів:
Дописати коментар