Якщо хтось не знав: я - затята читачка книг. Отож, список рекомендованих мною книг буде довгим. Сподіваюсь, він знадобиться вам, коли вечорами захочеться затишно вмоститись у кімнаті та щось прочитати...
1. Казки Оскара Уальда (Сказки Оскара Уальда).
Зокрема, з тих, що особисто читала, - "Щасливий принц", "День народження Інфанти", "Хлопчик-зірка" та інші.
Чому варто прочитати? В ті кілька сторінок, що має кожна з казок, вміщені ідеали - не викривлені, не спаплюжені... Ідеали та поняття всього гуманного, ціннісного. Якщо читати уважно, то багато можна почерпнути! Нереально багато!
Посилання для прочитання казок: http://www.fairy-tales.su/avtorskie/uajjld-oskar/
2. "Одужання" ("Выздоровление" Шмитта) Е. Шмітта.
Чому? Щоб відповісти собі на питання: що таке істинна красота? Чи має вона еталони? Чим - серцем чи очима - ми її пізнаємо та споглядаємо?
До речі, твір займає зовсім мало сторінок.
Щоб прочитати: http://lib.rus.ec/b/217624/read#t3
3. "Оскар і рожева пані" ("Оскар и розовая дама" Шмитта) Е. Шмітта.
Чому? Щоб зрозуміти, що може подарувати людині віра.
І... щоб навчитись писати відверті листи. Так-так, листи... Отакі, знаєте, від руки, що їх потім розносять поштарі у своїх величезних сумках... ;)
Твір складається з кількох листів маленького хлопчика Оскара, тому також не займе багато вашого часу.
Щоб прочитати: http://www.gramotey.com/books/40119477320281.htm
4. "Жага до життя" ("Жажда к жизни" Стоуна) Ірвінга Стоуна.
Чому? Розповідає про життя Вінсента Ван Гога. А хіба не цікаво пізнати щось із життя митця? Повірте, життя у нього було надзвичайно цікавим, хоч і коротким...
Щоб прочитати: http://bookz.ru/authors/stoun-irving/lustlife/1-lustlife.html
5. "Реквієм для листопаду" Дзвінки Матіяш.
Чому? Рефлексивна книга, над фразами з якої можна думати не одну годину. Для всіх, хто не знає, який вибір зробити, що суттєве, а що - ні... Для розгублених. Недостатньо сміливих. Думаючих.
Книга про ЖИТТЯ.
Щоб прочитати: http://superpups.far.ru/11.html
(книга українською мовою ;))
6. "Три товариші" ("Три товарища" Ремарка) Е. Ремарка
Чому? Аби довідатись, як продовжує жити людина, що втратила усе. Ремарк, з властивим йому філософським підходом, якнайкраще розкриває значення моментів у житті кожного. Не вчить, але зображує так, що мимоволі прагнеш жити...
Щоб прочитати: http://bookz.ru/authors/remark-erih-maria/remark2/1-remark2.html
7. "Помаранчева дівчинка" ("Апельсиновая девушка" Гордера) Юстейна Гордера.
Чому? Бо це - світла та життєствердна історія з неочікуваними поворотами у сюжеті, цікавими думками автора. Це історія про любов - у широкому значенні цього слова - і про кохання, зокрема.
Щоб прочитати: http://bookz.ru/authors/ustein-gorder/apel_sin_898/1-apel_sin_898.html
8. "Синдром прокляття Ундіни" ("Синдром проклятия Ундины" Вишневского) Януша Леона Вишневського.
Чому? У Вишневського багато книг, але чомусь саме ця зачепила мене найдужче. Думаю, вас також вона захопить, зачепить за струни душі... Коли я чую про цей твір, то виникає одна асоціація - душевність.
Щоб прочитати: http://bookz.ru/authors/anu6-vi6nevskii/lubovnic_468/1-lubovnic_468.html
9. "Усе, що не було сказаним" ("Все, что не было сказано" Марка Леви) Марка Леві
Чому? Аби не гальмувати з діями, боротись за потрібне і потрібних (людей), жити тут і тепер...
Щоб прочитати: http://lib.rus.ec/b/161319/read#t1
10. "Основи сексології" ("Основы сексологии" Марсерса, Джонсон, Колодні) Марсерса, Джонсон, Колодні
Чому? Сексуальну культуру мають знати всі! Відповіді на актуальні питання треба шукати не у сумнівних розмовах з "досвідченішими" друзями, а у книгах, що мають наукове підгрунтя. Так буде надійніше.
Окрім цього, можливо, це допоможе вам сформувати свою думку щодо багатьох аспектів у даній сфері.
Щоб прочитати: http://www.mariamm.ru/doc_503.htm#pred
11. "Мистецтво любити" ("Искусство любить" Фромма) Еріха Фромма.
Чому? А ви знаєте, що любити - це ціле мистецтво? Що таке любити (у не сплюндрованому, пласкому значенні)? Не впевнені, чи вам це відомо? Тоді читайте!!! ;) Фромм пише легко та захопливо!
Щоб прочитати: http://lib.rus.ec/b/98238/read#t1
12. "Мулей" ("Мулей" Эрленда Лу) Ерленда Лу.
Чому? Через достовірність описання стану, коли втрачати нічого, бо втрачено усе. Так, УСЕ! І як тоді? Як справитись? Жити? А чи варто жити? А якщо варто, то НАВІЩО?
Про це читайте на сторінках книги...
Щоб прочитати: звертайтеся до мене в приватні повідомлення, я маю її скачану, бо зараз не можу знайти в інтернеті посилання для читання її онлайн ;)
13. "Століття Якова" Володимира Лиса.
Чому? Це приклад якісної сучасної української літератури. Історія старого чоловіка, що багато пережив, багато відчував та зрозумів. В ній все: любов, війна, власні безодні і очікування...
Щоб прочитати: http://lib.rus.ec/b/357975/read#t1
(книга українською мовою)
14. "Поки я жива" ("Пока я жива" Дженни Даунхэм) Дженні Даунхем.
Чому? Хоча б тому, щоб відкрити собі очі на те, що моменти та люди не повертаються... Дівчина Тереза, яка знає, що їй залишилось жити недовго, складає список того, що вона має виконати. Звучить банально, правда? Такими сюжетами кишать багато фільмів і книг, то чим же саме ця книга інакша? Хоча б тим, що Тереза не дивиться на життя крізь "рожеві окуляри". Її бажання усвідомлені і дорослі, а час, що відведений, минає надто швидко. Чи встигне вона? І, зрештою, що усвідомить юна дівчина у цій захопливій подорожі під назвою Життя?
Ви матимете шанс, прочитавши, зрозуміти людей, які приходять у цей світ, яскравим вогником запалюють усе навколо, змінюють і змінюються. Найкращі люди, яким дано мало часу. Які вони? Читайте!
Щоб прочитати: http://lib.rus.ec/b/295264/read
15. "451 градус по Фаренгейту" ("451 градус по Фаренгейту" Рэя Бредбери) Рея Бредбері.
Чому? Майбутнє серед постійного реаліті-шоу, "стін, що розмовляють", пустоти, хаосу та без книг... Вражає?
Ця книга про майбутнє без книг. Зовсім. Про людей, які бояться залишатись наодинці, ковтають пігулки, щоб не думати і не переживають... Які вони, ці люди? І ЧОМУ вони такими стали?
Щоб прочитати: http://lib.rus.ec/b/322458/read
16. "Відьма Вольха" ("Ведьма Вольха" Ольги Громыко) Ольги Громико.
Серія книг.
Чому? Рекоментую тим, хто хоче поринути у світ казки, вигадки та добра. Кому темними вечорами просто бракує пригод. На сторінках книг про Вольху пригоди оживають, стають ближчими! :)
Насправді не потрібно весь час читати щось зарозумне - дайте собі час помріяти, перенестись у світ казковості. Це ж нікому ще поки не нашкодило! :)
Щоб прочитати: http://lib.rus.ec/s/2825/sa-a
17. "Аліса в Країні Чудес" ("Алиса в Стране Чудес" Льюиса Керрола) Льюїса Керрола.
Чому? І це не по причині того, аби повернутись у казку, ні, не зовсім. Звісно, ви і так захопитесь сюжетом, АЛЕ Керрол вклав у книгу цікаві ідеї, які недоступні дітям, але доступні дорослим. Тому "Алісу..." треба читати у свідомому віці.
От, наприклад, у фільмі "Матриця" частково використані ідеї з книги про дівчинку Алісу, а думка про видозмінність часу - з моменту написання книги - стала активно поширюватись у фільмах, картинах, зокрема. Тому вартує прочитати, однозначно! :)
Щоб прочитати: http://ae-lib.org.ua/texts/carroll__alices_adventures_in_wonderland__ua.htm
(Книга українською мовою. Звертайте особливу увагу на примітки та пояснення!)
18. "Жарт. Із життя психів" Тетяни Винокурової-Садиченко.
Особисто мене книга полонила героями - Янголом та Інкою. Так-так, вам не померещилось: у книзі є Янгол. Справжнісінький! Тільки він не може полетіти, бо знаходиться у психіатричній лікарні, куди його запроторили через страх. Ми-бо боїмось всього, що інакше від нас самих, хіба ні?
Чому? Це така добра, трохи дитяча книга, яка змушує всміхатись та дратуватись, думати, сумувати разом з героями.
Як пише у анотації про книгу: "Все дуже просто. Дівчина чекає на янгола. Янгол шукає дівчинку. Вона не знає, що їй потрібен Янгол, вона носить у кишені зламане люстерко, товаришує із своїм другим «я», виховує гремліна та вчить теорію відносності. Все дуже складно: Янгол не може вийти з психіатричної лікарні, бо його крила зламані. Все дуже заплутано: психіатричною лікарнею подорожують привиди, а лікар і сам не відмовився б навідати психіатра."
(Дякую Мар*яні та Фросту за те, що розповіли про цю книгу ;))
Щоб прочитати: http://fb2.booksgid.com/content/97/tetyana-vinokurova-sadichenko-zhart-z-zhittya-psihv/1.html
(Книга українською мовою.)
19. "Падіння" ("Падение" Альбера Камю) Альбера Камю.
Чому? Книга цікава роздумами чоловіка, який багато в житті експериментував - з жінками, вчинками, власною особистістю, з втіхами та горем.
А ще Камю геніальний у поясненнях. Читаючи, чомусь асоціюю сторінки з тихим, перевечірнім містом, де бродить головний герой... Він веде мене за собою, показує місто та розповідає власну історію...
Щоб прочитати: http://bookz.ru/authors/kamu-al_ber/padenie/1-padenie.html
Продовження буде ;)
вівторок, 28 лютого 2012 р.
середа, 22 лютого 2012 р.
Хочеться... (поезія)
Хочеться спакувати старий і брудний рюкзак,
І з вокзалу подзвонити мамі, що їду додому.
Не думати, чи будуть проблеми. Просто втекти.
Хай десь за спиною шепочуться знайомі
Про обов’язки, чоловіків і модний одяг. Мені б тепла.
Півкілограма тепла, будь ласка. З медом.
На привокзальному кафе вливати в себе чашками віру,
Тонкими пальцями виводити вже вкотре власне кредо,
Виводити на серці новими шрамами. Бути сильною.
Купити пакет з яблуками мамі, аби їла вітаміни.
З колишнім розірвати навпіл дні й рахунки.
І сонно зупинити вранці на зустрічній зміни…
Здається, наче виросла, але ще укутуюсь затишком.
Ліплю з ілюзій всі наступні дні. Боюся схибити.
Щоранку до болю хочу чути, що мене хтось любить,
Тому ніколи не зможе покинути або скривдити…
Зупинка «Львів» - і, може, життя на сьогодні вдалося?
Зграя голубів і шпилі старого костелу вітаються вчасно.
Минаючи вулиці, пережите, недопалки свого безсилля,
Я шепочу одне: «Боже, не дай мені в прірву впасти»…
22.02.2012 р.Б.
Ти (поезія)
Ховатись поміж твоїх вчорашніх ілюзій,
Траплятись серед сторінок газет і книг.
Не забуватись.
Здається, єдине, що мені дано, -
Залишатись.
Лишати.
Ти.
Бог грається зі мною в піжмурки,
Не хоче, аби я Його швидко знайшла.
Не слід квапити.
Здається, все, що мені дано, -
Втратити.
Втрати -
Ти.
Молитись безсонними ночами побожно,
ВтупИвши очі в потріскану стелю.
Іноді тремтіти.
Здається, все, що мені дано, -
Вірити.
Віра йти.
Ти.
(лютий, 2012 р.Б.)
Про слова
Іноді заплющую очі та уявляю собі, що ця розмова з людиною остання - і про що говорити?
Тоді всі непотрібні слова осипаються,
опадають поза свідомість,
забуваються...
Я боюсь даремно вжитих слів, порожніх балачок та прощань. Але...
Не уникнути ні першого, ні другого, ані третього.
Відповідати за кожне слово - це, звичайно, чудова звичка, проте на формування її йде все життя.
Розмова розширює межі наших особистих всесвітів, збагачуючи нас новою інформацією...
Проте...
Кожне слово вимовлене необережно - то рана. Є ж слова, які ми ніколи-ніколи не забудемо.
А тобі... тобі не страшно ранити? Мовчи. Хай ця тиша в*язкими ниточками обплутує з ніг до голови...
Мовчи і зазирай у вічі. У них - весь Всесвіт...
Тоді всі непотрібні слова осипаються,
опадають поза свідомість,
забуваються...
Я боюсь даремно вжитих слів, порожніх балачок та прощань. Але...
Не уникнути ні першого, ні другого, ані третього.
Відповідати за кожне слово - це, звичайно, чудова звичка, проте на формування її йде все життя.
Розмова розширює межі наших особистих всесвітів, збагачуючи нас новою інформацією...
Проте...
Кожне слово вимовлене необережно - то рана. Є ж слова, які ми ніколи-ніколи не забудемо.
А тобі... тобі не страшно ранити? Мовчи. Хай ця тиша в*язкими ниточками обплутує з ніг до голови...
Мовчи і зазирай у вічі. У них - весь Всесвіт...
пʼятниця, 17 лютого 2012 р.
Перше поетичне відео
Отож, у грудні зняли перше відео за віршем "Зафіксуй мені погляд на фото". Оскільки я не вмію ані посміхатись на камеру, ані бути веселою, то відео вийшло серйозним...
Попереджуючи всі питання такого плану, одразу скажу, що я не гот. Готичний світогляд мені іноді неймовірно близький, проте...
Переглянути відео можна за посиланням:
http://vk.com/most69ua#/video-31071874_161906029
Діліться враженнями. Оскільки це - найперша робота, то не судіть аж надто строго :)
Попереджуючи всі питання такого плану, одразу скажу, що я не гот. Готичний світогляд мені іноді неймовірно близький, проте...
Переглянути відео можна за посиланням:
http://vk.com/most69ua#/video-31071874_161906029
Діліться враженнями. Оскільки це - найперша робота, то не судіть аж надто строго :)
понеділок, 13 лютого 2012 р.
Про свята
Вже за кілька годин у наші серця постукає День святого Валентина... Хтось із неприязню ставиться до цього свята і до сотень сердечок, що їх продають школярам і студентам продавчині, а хтось - вже у пошуках цікавої валентинки з цікавими побажаннями.
Зрештою, свята вигадали, щоб ми мали ЩЕ ОДНУ можливість згадати про щось конкретне (у випадку 14 лютого - ще раз згадати про коханих)! ЧОМУ ж тоді свята для нас тепер є ЧИ НЕ ЄДИНОЮ такою можливістю???
ЧОМУ ми пригадуємо, що найдужче любимо людину поруч саме 14 лютого? А про сестру, що ділить з вами один ноутбук та, врешті, провела левову частку дитинства, згадуємо лише на її День народження та 8 березня? І то - як згадуємо: похапцем купуємо першу-ліпшу відкритку чи м`яку іграшку - даруємо, і з відчуттям виконаного обов`язку повертаємось до звичного темпу життя.
А хто нам поверне отих рідних, що ділили з нами усі цукерки на свята? Хто поверне маму з синім фартухом на кухні? Хто поверне бабусю, яка пекла улюблені пляцки на свята, щоб потішити всю родину?
НІХТО І НІЩО НАМ НЕ ПОВЕРНЕ ЇХ!
Свята - це привід... А пам`ятати треба кожен день. Знаєте, адже кожен день - це шанс зробити маленьке Диво для тих, хто поруч.
Просто любити. Це складно і просто водночас.
Але ж любові не потрібні конкретні дні, а лише "сьогодні"!
Зрештою, свята вигадали, щоб ми мали ЩЕ ОДНУ можливість згадати про щось конкретне (у випадку 14 лютого - ще раз згадати про коханих)! ЧОМУ ж тоді свята для нас тепер є ЧИ НЕ ЄДИНОЮ такою можливістю???
ЧОМУ ми пригадуємо, що найдужче любимо людину поруч саме 14 лютого? А про сестру, що ділить з вами один ноутбук та, врешті, провела левову частку дитинства, згадуємо лише на її День народження та 8 березня? І то - як згадуємо: похапцем купуємо першу-ліпшу відкритку чи м`яку іграшку - даруємо, і з відчуттям виконаного обов`язку повертаємось до звичного темпу життя.
А хто нам поверне отих рідних, що ділили з нами усі цукерки на свята? Хто поверне маму з синім фартухом на кухні? Хто поверне бабусю, яка пекла улюблені пляцки на свята, щоб потішити всю родину?
НІХТО І НІЩО НАМ НЕ ПОВЕРНЕ ЇХ!
Свята - це привід... А пам`ятати треба кожен день. Знаєте, адже кожен день - це шанс зробити маленьке Диво для тих, хто поруч.
Просто любити. Це складно і просто водночас.
Але ж любові не потрібні конкретні дні, а лише "сьогодні"!
неділя, 12 лютого 2012 р.
Про книги
Мабуть, ні для кого не є секретом, що я є затятим читачем книг. Деякі читаю, аби кілька годин пройшли швидше, а деякі - для того, щоб щось почерпнути.
Зрештою, слід цінувати ті години праці, які використовують люди, пишучи книги! І варто читати суттєві речі.
Я пропоную вам свій список книг для обов*язкового прочитання (з коментарями, чому саме ту чи іншу книгу неодхідно прочитати).
ЯКЩО ВИ ХОТІЛИ Б, АБИ Я НАПИСАЛА ГРУНТОВНИЙ СПИСОК КНИГ (А МОЖНА І ФІЛЬМІВ, ДО РЕЧІ, ТАКОЖ), ТО ВІДПИШІТЬСЯ У КОМЕНТАРІ. І НАЙБЛИЖЧИМИ ДНЯМИ Я ЙОГО СТВОРЮ (ЯКЩО СПРАВДІ КОМУСЬ ЦІКАВО!)!
Зрештою, слід цінувати ті години праці, які використовують люди, пишучи книги! І варто читати суттєві речі.
Я пропоную вам свій список книг для обов*язкового прочитання (з коментарями, чому саме ту чи іншу книгу неодхідно прочитати).
ЯКЩО ВИ ХОТІЛИ Б, АБИ Я НАПИСАЛА ГРУНТОВНИЙ СПИСОК КНИГ (А МОЖНА І ФІЛЬМІВ, ДО РЕЧІ, ТАКОЖ), ТО ВІДПИШІТЬСЯ У КОМЕНТАРІ. І НАЙБЛИЖЧИМИ ДНЯМИ Я ЙОГО СТВОРЮ (ЯКЩО СПРАВДІ КОМУСЬ ЦІКАВО!)!
четвер, 9 лютого 2012 р.
Для роздумів... (вірш Богдани Матіяш)
уміти б
читати прадавні руни
зняти б
тіло з самого себе
віддати його
кому більше треба
звуком
вростати просто в небо
іти
не шкодуючи про залишене
вештатись світом
бути для когось світлом
Богдана Матіяш
читати прадавні руни
зняти б
тіло з самого себе
віддати його
кому більше треба
звуком
вростати просто в небо
іти
не шкодуючи про залишене
вештатись світом
бути для когось світлом
Богдана Матіяш
Про затишок
... Мені найчастіше бракує затишку! Отакого, знаєте, що лагідно накриває, наче ковдрою... Хоча можна просто окунутись в цього, цілком зануривши зболену душу...
Є людина, яка вміє дарувати мені цілковитий затишок. Але щастя не відчуваю. Просто затишок підкрадається, коли просто бачу/розмовляю/читаю ту людину.
Раніше я була дурною та думала, що це погано.
Затишок? Ну, є.
А щастя? ДЕ щастя???
А потім ти раптово втрачаєш...
Опускаєшся все нижче, нижче - по кільцям відчуттів, по вертикалям щастя - аж до самого низу.
Відчуваєш дно.
Біль.
Страх.
Зникають сни. Натхнення. Слова.
Голова стає порожньою.
Дихаєш, аби дихати.
Їси, аби просто дожити до завтра.
Є люди, на плечі у яких живе Затишок.
І не треба шукати його:в обіймах незнайомого хлопця у клубі, у порожніх пляшках з-під алкоголю, у модних книгах...
Не сполохай цей затишок.
Він, може, важливіший за щастя. Бо воно прийде - захопить - мине. Розсіється як дим від вогнища.
А затишок... Він захоплює цілком, поволі пробирається в усі клітини твого тіла, у фібри душі... І кожна зустріч з людиною, яка пригріла на плечі Затишок, лише підкріплює його всередині тебе...
Він не мине безслідно.
І, врешті, не так швидко мине. Навіть, якщо втратиться та людина.
Бо всі ми маємо талант - роздавати затишок. Лишилось лише весь час його розвивати.
Є людина, яка вміє дарувати мені цілковитий затишок. Але щастя не відчуваю. Просто затишок підкрадається, коли просто бачу/розмовляю/читаю ту людину.
Раніше я була дурною та думала, що це погано.
Затишок? Ну, є.
А щастя? ДЕ щастя???
А потім ти раптово втрачаєш...
Опускаєшся все нижче, нижче - по кільцям відчуттів, по вертикалям щастя - аж до самого низу.
Відчуваєш дно.
Біль.
Страх.
Зникають сни. Натхнення. Слова.
Голова стає порожньою.
Дихаєш, аби дихати.
Їси, аби просто дожити до завтра.
Є люди, на плечі у яких живе Затишок.
І не треба шукати його:
Не сполохай цей затишок.
Він, може, важливіший за щастя. Бо воно прийде - захопить - мине. Розсіється як дим від вогнища.
А затишок... Він захоплює цілком, поволі пробирається в усі клітини твого тіла, у фібри душі... І кожна зустріч з людиною, яка пригріла на плечі Затишок, лише підкріплює його всередині тебе...
Він не мине безслідно.
І, врешті, не так швидко мине. Навіть, якщо втратиться та людина.
Бо всі ми маємо талант - роздавати затишок. Лишилось лише весь час його розвивати.
вівторок, 7 лютого 2012 р.
У твоєму волоссі заплуталось літо... (поезія)
Хлопчику юний, у твоєму волоссі заплуталось літо -
Оте перше літо, коли покохали...
У ньому тривоги були щастям розмиті.
А серце із розумом у дурня грали...
Я пам'ятаю твоє чисте серце,
Яке билось не в такт. Гупало щосили.
Дні із присмаком меду і перцю -
У тому літі ми здобули крила.
Ти літав поволі, обачно озираючись.
На крила нанизував прожиті фрагменти.
Казав, що коли жити, то не вагаючись!
І в пам'яті зводив минулому монументи...
Хлопчику юний, у тебе посивіли скроні!
Любе обличчя час помережав зморшками.
Відтоді, як літо берегло нас у лоні,
Роки збігли. Ми щастя їли ложками...
Ти запалив сірника, аби бачила світло.
Раніше-бо нагадувала довгожителя-крота.
Навчив читати листи здалека між літер...
Ця юність для нас була свята.
07.02.2012 р.Б.
(із циклу "Сірники")
Про минуле
Я часто зводжу монументи своєму
минулому. Вирізьблюю їх так ретельно, що іноді на це йде надто багато часу. І
все це з єдиною метою – аби більше ніколи не вернутись до того чи іншого
періоду власного життя. Ще одна прикра омана для себе ж.
Бо ж минуле здатне повертатись вже
й у снах. Неясними символами маячить воно ночами та не дає всміхатись. Проте
будування ідеальних пам’ятників для свого минулого залишається одним з
найактуальніших моїх занять.
Я щаслива, що мені було боляче. Це
додало мені мудрості.
Моє мілководдя заповнили новою водою роздуми та самоаналіз.
… Люди нагадують скульптури із глини. Тільки
головними Майстрами себе є МИ. Усі інші – батьки, однокласники, співробітники,
кохані – є швидше підмайстрами, які або псують витвір, або наближають його до
естетичного вигляду.
Не слід боятись минулого. Воно так
чи інакше ступає по п’ятах. Проте ніяк не зашкодить, тому що має здатність перетравлювати
самого себе – і утворює цінний багаж знань вмінь, навичок, поглядів.
Минуле заповнює прогалини, готуючи
нас до прийняття теперішнього. І хоча б через це його не слід зневажати.
неділя, 5 лютого 2012 р.
Господи, якщо ти чуєш мене... (поезія)
Господи... Якщо ти чуєш мене,
То запиши у свій новий нотатник,
Що у житті все скоро спливе,
І замість суму постав ти три крапки.
Я вже не вмію, по правді не вмію,
Ані радіти, ані боліти, ані захищатись...
Гадаю на долонях і тлію -
Немає когось хто просив би зостатись.
А мені так потрібно такої людини, сильно!
Щоб було кому дзвонити о 5 ранку.
Стомленою, сонною, щасливою, хмІльною,
І при розмови пити сік зі склянки,
Розтягуючи слова немов гумку діти,
Під дахами ховаючись від дощу...
Дай і мені, Боже, когось зрозуміти
Й заховати під коміром плаща...
Дихати і не надихатись. Задихаюсь -
Твій світ такий неосяжний оком!
Боже, серед суєти, напевно, розчиняюсь.
Знову завдаю тобі мороки.
Але, якщо ти читаєш ці рядки,
То у мої двадцять ще рано здаватися,
Але вже сняться кошмарні сни.
Пошли мені когось, щоб усміхатися...
Так щиро сміятись до болю в животі.
Забути про негаразди й невдачі,
Про сварки, пробки, недругів, таксі...
Пошли когось, з ким поруч не заплачу.
Господи, ця юність рветься по швах,
Розгублює мене по шматочках.
І я знову йду по слідах,
А пережите у горлі в клубочках...
Зафіксуй мені погляд на фото (поезія)
Зафіксуй мені погляд на фото.
Помовчи… Не страшно вже мовчати.
І збираймо докупи всі ноти,
В них загубимо сутність «страждати»…
А у мене немає «на потім»:
Ні думок, ні обіймів, ні зізнань.
Тепер небо заковане в дрОти…
Небо, мене не порань!
Може, ти посміхнешся під вечір?
Тобі це не буде боліти?
Приведеш до тями за плечі
І накажеш негайно… летіти.
Зафіксуй мені міст у падінні,
Крила птаха в міському польоті…
Щось таке неземне, нетлінне,
Й слід на небі від вертольота…
Ми також згоримо, як комети:
Для життя відведено лиш спалах…
Ми – невидимі світи, ми – ракети,
Що рахуємо час по серця ударах.
Зафіксуй мені погляд на фото:
Свою душу навиворіт… Поводитимусь обережно.
Людська душа давно стала лотом,
А я люблю гріти душі… безмежно.
Зафіксуй мені час хоч на трохи.
Зупини весь рух поїздів.
Рахую до завтра кроки,
Тобі варто летіти, повір…
Про сміх
У якійсь із легенд говориться, що з першого сміху дитини народжується зірка. Вона швидко проштовхується крізь гази, озонові шари - до неба, щоб осісти на ньому, спокійно зітхнувши.
Сміх розсіює холод і незгоди. Малі діти вміщають у кількох секундах сміху все те добре, що назбиралось у юних душах. А ми?
Мені рідко хочеться всміхатись... Насправді рідко. Хоч приводи часто знаходяться. Так стверджує моя мама: "Ти маєш, де жити. Вчишся. Маєш батьків та родину. Друзів.", і починаю їй вірити. Аргументи залізні.
Проте сміх не бажає вилазити з глибини мого "я", і вперто там вичікує.
Коли зараз холод пробирається під шкіру, необхідно всміхатись. Кликати когось на каву та розмовляти про море та кохання, чайок... Про можливість звільнитись.
Напевно, посмішка можлива, коли немає стін між людьми? Коли простягаєш руку і відчуваєш тепло, а не метафізичні решітки...
Може, сміх - це частина довіри?
Я посміхаюсь поруч з друзями та рідними. А інші, якщо й вважають мене хмурою, то це, напевно, через те, що не помітили, що у кутиках очей блистять смішинки...
Довіряти - це від "вірити". Але ж... це складно комусь повірити?!
Сміх розсіює холод і незгоди. Малі діти вміщають у кількох секундах сміху все те добре, що назбиралось у юних душах. А ми?
Мені рідко хочеться всміхатись... Насправді рідко. Хоч приводи часто знаходяться. Так стверджує моя мама: "Ти маєш, де жити. Вчишся. Маєш батьків та родину. Друзів.", і починаю їй вірити. Аргументи залізні.
Проте сміх не бажає вилазити з глибини мого "я", і вперто там вичікує.
Коли зараз холод пробирається під шкіру, необхідно всміхатись. Кликати когось на каву та розмовляти про море та кохання, чайок... Про можливість звільнитись.
Зима стріляє снігом, наче пулями, – наосліп
У нас, необережних, замерзлих перехожих.
Десь, у серці, кучугур вже досить –
Зима пробралась й під шкіру – в тіло - схоже…
Напевно, посмішка можлива, коли немає стін між людьми? Коли простягаєш руку і відчуваєш тепло, а не метафізичні решітки...
Може, сміх - це частина довіри?
Я посміхаюсь поруч з друзями та рідними. А інші, якщо й вважають мене хмурою, то це, напевно, через те, що не помітили, що у кутиках очей блистять смішинки...
Довіряти - це від "вірити". Але ж... це складно комусь повірити?!
середа, 1 лютого 2012 р.
Про стабільність і зиму
Львівські маршрутки, які галасливо проносяться повз мене, псують непорочність ранку... Порожнеча обступає з усіх сторін... Лавиною навалюється холодне повітря.
Шия замотана у шарф. Я мчусь в університет.
Легені стомлено всмоктують кисень...
Здається, цей ранок схожий на десятки інших ранків зими. О 9 почнеться перша пара. О 14 годині я йтиму додому. Щоранку - кава з молоком і холодна вода у крані. Дзвінок мами. Дзвінок мамі. Відслонити штору, щоб подивитись на те, що твориться за вікном...
Одним словом, стабільність.
А мені необхідна якась мінімальна впевненість у тому, що завтра, серед сотні розбурханостей, непорушними залишаться хоча би кілька речей. Наприклад: та ж кава вранці чи засніжені вулиці.
Хочу знати, що це все мені не примарилось у одному з ірреальних снів...
Холодно! Холодно!
Перехожі кричать про прихід зими, підвищення цін на газ, про політику... Йдуть і розмовляють, закутавшись у свої омани та куртки...
А чи знаєш ти, що зими нема?
Є лише 90 днів для того, аби витіснити внутрішній холод зовнішнім.
Це не зима. Швидше - реінкарнація холоду у тепло...
Можливість.
Щодня нам даються ймовірності докорінно змінити своє життя. Але ми їх не помічаємо. Зате помічаємо зиму, але…
…Зими не існує. Її можна лише вигадати, щоб виправдати холод всередині та ззовні.
Про людей
Приблизно
тричі на день я переходжу дорогу. Разом з десятками сонних та стомлених людей
рахую секунди червоного світла, щоб нарешті ступити крок на проїжджу частину.
11, 10, 9, 8, 7, 6, 5, 4, 3, 2, 1…
А, зрештою, люди нагадують мені світлофори. З одними - як під час червоного кольору -
слід триматись на відстані і не підходити. "Стоп, не підходь!" -
кричать тобі, і ти виконуєш їхній наказ.
З іншими слід зачекати. Ти чекаєш, і це
очікування обплітає своєю м'якою павутиною. Проте очікування людей, які
асоціюються з жовтим кольором світлофора, тим відрізняється від інших чекань,
що воно не надто тривале. І воно тепле.
Є люди, які відкривають тобі свої душі. Ти
тонеш у обіймах та щирості. З ними все просто й затишно. Як і зелене світло,
такі люди показують, що варто йти назустріч туди, де спеціально для тебе
сьогодні відчинили двері. Байдуже, чи це двері у квартиру, чи у самісіньку
душу.
(епізод з книги, що пишу)
Нагота зсередини – то відвертість (не вірш)
це так, наче вмирати нагою зсередини – відвертою:
з розширеними зіницями,
дихальними шляхами – на вдиху,
з літрами крові, кілометрами снів…
це так, наче випускати щирість,
користуючись нею рано і ввечері – як милом.
випускати неспішно, виводити нові дози.
з любов`ю розширюючи межі її впливу.
це так, наче у темному переході
хтось взяв за руку впевненим рухом
і вивів на багатолюдну вулицю,
але забув піти. ненароком, знаєш, забув…
твоя невимовна ніжність ковзає поверхами
душі, де саме вчора вимкнули світло.
поверхами моєї душі… запалюєш сірник.
ти стверджував: «То не сірник, а любов»!
це так, як повертатись у квартиру під номером «2»,
де виведені чорнилом кульбаби і літо.
знімати взуття, накриватись старою ковдрою,
заплющувати очі – і думати: «Отак ми уміли кохати…»
21.01.2012 р.Б.
з розширеними зіницями,
дихальними шляхами – на вдиху,
з літрами крові, кілометрами снів…
це так, наче випускати щирість,
користуючись нею рано і ввечері – як милом.
випускати неспішно, виводити нові дози.
з любов`ю розширюючи межі її впливу.
це так, наче у темному переході
хтось взяв за руку впевненим рухом
і вивів на багатолюдну вулицю,
але забув піти. ненароком, знаєш, забув…
твоя невимовна ніжність ковзає поверхами
душі, де саме вчора вимкнули світло.
поверхами моєї душі… запалюєш сірник.
ти стверджував: «То не сірник, а любов»!
це так, як повертатись у квартиру під номером «2»,
де виведені чорнилом кульбаби і літо.
знімати взуття, накриватись старою ковдрою,
заплющувати очі – і думати: «Отак ми уміли кохати…»
21.01.2012 р.Б.
Дівчинко дивна, ти витримуєш усе (поезія)
Хтось черкне своєю ніжністю, мов сірником
По старому светрі, що подарувала мама.
Ти все ще молишся Богу перед сном
І засинаєш непристойно рано?
Хтось бачив, як розкладала себе по шухлядах:
Серце, нижче - розум, збоку - совість...
Сусіди зациклились на вечірніх тирадах,
А в тебе зі снів скоро вийде повість...
Мовчки. Боляче ніжність діймає наявністю -
Терпіти заскладно, сховатись не бажаєш...
Ти страждаєш приступами бездоганності,
Щодня себе на фрагменти краєш.
Спиш, накрившись з головою мріями, -
Наче новонароджена дитина. Смієшся.
Борешся у вільний час із страхами-звірами.
Дівчинко дивна, ти витримуєш усе. Не здаєшся.
28.01.2012 р.Б.
(із циклу "Сірники")
Про маму
Щоп`ятниці та щосуботи я слухаю її рівне дихання під час сну. І плачу. Коли б хто знав, який то страх втратити найважливіше, - маму. Може, то найбільша фобія людства?
Раніше мама відігравала не таку важливу роль для мене.
- Мамо, облиш! У мене поганий настрій.
- Мам, я ж вірш пишу. Потім поговоримо.
- Не буду пити ці ліки, мамо.
І ще безліч прикладів...
А потім раз, - і усе! Раптом почала усвідомлювати, що кількість вдихів-видихів не безкінечна, а серце не зроблене з гуми, яка витримує набагато більше навантажень... Отоді я почала цінувати.
Мамо, дякую, що я просто можу чути твоє дихання крізь плівку снів, і бачити посмішку. Доки ти є, - я дитина.
Раніше мама відігравала не таку важливу роль для мене.
- Мамо, облиш! У мене поганий настрій.
- Мам, я ж вірш пишу. Потім поговоримо.
- Не буду пити ці ліки, мамо.
І ще безліч прикладів...
А потім раз, - і усе! Раптом почала усвідомлювати, що кількість вдихів-видихів не безкінечна, а серце не зроблене з гуми, яка витримує набагато більше навантажень... Отоді я почала цінувати.
Мамо, дякую, що я просто можу чути твоє дихання крізь плівку снів, і бачити посмішку. Доки ти є, - я дитина.
Мамо, ти займаєш таке величезне місце у серці,
Більше, ніж оці всі разом взяті люди.
Більше, ніж моря, книги, подорожі, хлопці,
І так завжди. Так безперервно буде…
Бо хто в мені вмістив зірки, думки, простОри?
Хто вперше полюбив і вперше зрозумів?
Уперше витирала сльози, привела до моря,
І слухала сюжети моїх снів
Ти, мамо. Після невдачі – валеріанку й воду,
І мовчки гладила рукою по щоці.
Ти, мамо, залишалась при незгодах,
А не кидала в спину камінці…
Підписатися на:
Дописи (Atom)
















