Я часто зводжу монументи своєму
минулому. Вирізьблюю їх так ретельно, що іноді на це йде надто багато часу. І
все це з єдиною метою – аби більше ніколи не вернутись до того чи іншого
періоду власного життя. Ще одна прикра омана для себе ж.
Бо ж минуле здатне повертатись вже
й у снах. Неясними символами маячить воно ночами та не дає всміхатись. Проте
будування ідеальних пам’ятників для свого минулого залишається одним з
найактуальніших моїх занять.
Я щаслива, що мені було боляче. Це
додало мені мудрості.
Моє мілководдя заповнили новою водою роздуми та самоаналіз.
… Люди нагадують скульптури із глини. Тільки
головними Майстрами себе є МИ. Усі інші – батьки, однокласники, співробітники,
кохані – є швидше підмайстрами, які або псують витвір, або наближають його до
естетичного вигляду.
Не слід боятись минулого. Воно так
чи інакше ступає по п’ятах. Проте ніяк не зашкодить, тому що має здатність перетравлювати
самого себе – і утворює цінний багаж знань вмінь, навичок, поглядів.
Минуле заповнює прогалини, готуючи
нас до прийняття теперішнього. І хоча б через це його не слід зневажати.

Немає коментарів:
Дописати коментар