неділя, 5 лютого 2012 р.
Господи, якщо ти чуєш мене... (поезія)
Господи... Якщо ти чуєш мене,
То запиши у свій новий нотатник,
Що у житті все скоро спливе,
І замість суму постав ти три крапки.
Я вже не вмію, по правді не вмію,
Ані радіти, ані боліти, ані захищатись...
Гадаю на долонях і тлію -
Немає когось хто просив би зостатись.
А мені так потрібно такої людини, сильно!
Щоб було кому дзвонити о 5 ранку.
Стомленою, сонною, щасливою, хмІльною,
І при розмови пити сік зі склянки,
Розтягуючи слова немов гумку діти,
Під дахами ховаючись від дощу...
Дай і мені, Боже, когось зрозуміти
Й заховати під коміром плаща...
Дихати і не надихатись. Задихаюсь -
Твій світ такий неосяжний оком!
Боже, серед суєти, напевно, розчиняюсь.
Знову завдаю тобі мороки.
Але, якщо ти читаєш ці рядки,
То у мої двадцять ще рано здаватися,
Але вже сняться кошмарні сни.
Пошли мені когось, щоб усміхатися...
Так щиро сміятись до болю в животі.
Забути про негаразди й невдачі,
Про сварки, пробки, недругів, таксі...
Пошли когось, з ким поруч не заплачу.
Господи, ця юність рветься по швах,
Розгублює мене по шматочках.
І я знову йду по слідах,
А пережите у горлі в клубочках...
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)


Немає коментарів:
Дописати коментар