Я не можу гарантувати тобі, що у твоєму житті все буде добре. Проте обіцяю одне: буде цікаво!

неділя, 29 січня 2012 р.

Про вокзали

Кому, як не мені, писати о першій ночі про вокзали? 
Коли Львів мирно спить, і не обвалюється на мене тисячами своїх дихань та спогадів, можу пригадувати...

Вокзали найпрекрасніші, коли потяг з дорогою тобі людиною вже опиняється у полі зору. Він мчить,  переганяючи вітер. Чути свист... Провідниця поспішає до дверей вагону, щоб за кілька хвилин відчинити їх на черговій зупинці.

Вокзали самотні. Їх поглинають зустрічі, прощання, сварки та ілюзії...
Когось недочекались.
Хтось поспішив з приїздом.

Вокзали не вміють плакати. Вони стікають по обличчях своїх відвідувачів... повільно й незграбно.

Коли чую слово "вокзал", то зразу асоціюю його з дорогою. З обіймами.
Люблю, коли мене обіймають. Просто, без слів. Коли зістрибують із сходинок потяга, за кілька хвилин до його відправлення, щоб просто пригорнути і прошепотіти: "До наступного тижня"!

Вокзали... Наче сповільнена зйомка фільмів різних людей.
Потяг. Люди. Зустріч. Обійми. Слова. Рішення. І знову - порожні колії - до наступного разу.

Вокзали задихаються, коли в них вливається забагато вагонів з надмірною кількістю різноманітних емоцій... Тоді колія починає "кашляти", змушуючи потяги гучно скрипіти при зупинці. А в тітоньки з каси раптом ламається мікрофон...

Боятись прощань так само безглуздо, як боятись зустрічей. Вони так чи інакше відбудуться, коли це входить у плани Бога.
Неминучості не бояться - її приймають.

2 коментарі:

  1. ех...вокзали...був у мене період життя коли я надто часто бачила їх...коли жила в селі( і з такою радістю їздила в Рівне!!......
    недавно літом коли їздила в Олександрію на день знов побувала на рівненському вокзалі і якась навіть ностальгія охопила, побачила себе 12 річною, згадала якими радісними для мене були вихідні в місті коли приїжджала до татка в гості(.............
    а тепер в моїй уяві частенько виникають мрії як мій далекий друг з іншого кінця країни приїхав до мене, як я його зустрічаю, хвилюючись шукаю рідне обличчя...і вперше обнімаю...........ммм....таки мріяти дуже приємно)) тим більше що розумієш що немає нічого неможливого і залишається ще трохи почекати і ці фантазії просто в один момент стануть реальністю!

    ВідповістиВидалити