Так буває, що іноді робиш речі, яких найбільш за все не хотів би. Ображаєш, злишся та здаєшся...
З якого, власне, разу можна здатись? З третього, сьомого чи десятого? До слова: кількість разів для кожного своя. У когось вона дорівнює безкінечності.
Ми ніколи не знаємо, якими ми є. Може, всього лиш ляльки, клоуни, набір масок разом з тілом? Може, відважні та сміливі, справжні? Я не знаю.
Мені лише хочеться вірити, що своє справжнє обличчя я не втрачу, яким би воно не було.
Це мій перший запис. Коли б він не був домашнім завданням на факультеті журналістики, то я б ніколи в житті не почала його вести. Мабуть.
Тим не менше, я розпочала. Коли вже починати, то, значить, брати на себе відповідальність.
Відтепер я з вами тут!

Немає коментарів:
Дописати коментар