(власні враження)
Якщо писати відверто, то я
ніколи до кінця не розуміла значення слова… До моменту, поки не трапилися дві
визначні речі у моєму житті.
По-перше, вступ на факультет психології, де
слово є зброєю та ліками.
По-друге, в мої руки потрапила книга Юліуса
Фучика – «Репортаж з петлею на шиї». Тоді до мене дійшла вся повнота слова. Я читала
рядки, написані людиною в останні дні життя, у тюрмі, у нелюдських умовах, і
від книги відходило світло. Наче світилося все написане...
Юліус заспокоював читачів
своєю вірою у світле майбутнє. І я наче чула голос: «Все буде добре! Ми запалили
світло своїми життями, тому тепер все неодмінно буде добре, Марто!» Я читала та
плакала, бо ніяк не могла зрозуміти: ЯК йому вдається ТАК переконувати одними
лише друкованими літерами?
Але згодом збагнула: Фучик переконував у доброму. І,
чи не найголовніше, - він переконував ВЛАСНИМ прикладом та ВЛАСНОЮ вірою.
Щоб читати: http://www.lib.ru/MEMUARY/1939-1945/FUCHIK/fuchik.txt
Немає коментарів:
Дописати коментар